Битва

Коли на західній башті замку стріла ледь не вбила стража, пролетівши йому перед очима, на інших вже підняли тривогу. - кидайте бочки! - кричав полководець. В спокійний вечір на столицю Нортіл напали рісаї. Поки король Малір проводив зібрання, його брат король Дарні виясняв справи зі стражом.
- Як ти на замітив армію змієлюдей?
- Ставало темно, я хотів запалити ліхтар.
- Ну а тепер в твоєму черепі будуть запалювати ліхтар змієлюди - сказав Дарні штовхнувши стража зі стіни прямо в масу у якої від людини залишилось хіба що походження. Ці тварі все напливали, як хвиля що затоплювала малий клаптик землі. Люди оборонялися зі стін, в ближній бій ніхто не насмілювався вийти. Поки Дарні не наказав відчинити ворота, брати мечі в руки і йди напролом. Серед воїнів був Еліас. Здавалося що такому молодому хлопцю робити на полі битви. Він й сам не хотів шрамів заради чужої йому землі. Його знайшли й доставили до столиці ледь живим з річки поблизу однієї ферми. Меча він до рук взяв лише для заробітку, щоб здійснити своє покликання через яке його й не брали на іншу роботу.
Дарні висунув його в перші ряди з надією що той нарешті загине, бо цього сімнадцятирічного дивака, котрий всім говорив, що має дібратися іншого континенту щоб здійснити якийсь подвиг, ніхто не любив. Та хлопець був багатим на вдачу, його не брали ні проливні дощі під якими часто спав, ні голод, ні холод.
Проте на полі брані, що палало вогнями битви й зафарбувало тиху ніч в тони смутку, Еліас не показував себе героєм. Вже після спотикання об першого мертвого воїна він затремтів. Його зуби заклацали в такт з ударами мечів. Він метався з однієї сторони в іншу в пошуку місця без вкритих лускою лиць і людей зі всіма кінцівками. Він ніколи раніше не бував в такій ситуації і не знав що робити, як повестися щоб залишити цілим, або по крайній мірі живим, бо кожен новий крик, ойк і звуки хлюпання трупів об калюжі навіювали йому думки, що він зустріне світанок у виді мертвого куска м'яса. Але оборона слабла і довго плентатися під ногами не виходило
- Все я йду в бій - не твердо сказав Еліас, попрямувавши на одного на вигляд хлипкого ворога. Та це напевно був останній раз коли він замахувся мечем бо рісай його штовхнув й вибив меч з ніжних як для воїна рук, це й не дивно хватка в нього була як би якась бабуся тримала спиці. Та Еліас піднявся знайшов якусь палицю й ще раз напав на тварь, цього разу він старався не робити довгих замахів а більше парирував хоча палиця почала вже тріскатися, та хлопець собі думав що то ламають кості воїни і продовжив захищатися дерев'яшкою. І коли знайшовся підходящий момент для удару палиця не витримала й зламалася. Еліас відступив. Глянув під ноги й побачив на траві кров, котру було добре замітно навіть вночі бо все навкруги палало. Проте калюжа збільшувалася, він провів лівою рукою по плечу й зрозумів що ранений. Від адреналіну хлопець не замітив як йому завдавали удар. Він привідкрив рота, витріщив очі, й думав що за мить помре. Ляг на землю не дивлячись на ворогів біля нього й закрив очі. Та буквально через секунду, котра йому здавалася вічністю, скинувся від крові що забризкала його красиве лице. - Гр-раааа - закричав один з воїнів, захистивши хлопця від рісайя. - якби ми всі от так полягали, то ці тварі скоро б захопили все королівство - викрикнув він, - другу руку маєш - додав воїн, давши стусана Еліасу. Всередині того щось йокнуло, він сміло став на ноги, і зразу ж похитнувся, схопився за плече, але знайшов сили направитися до воріт. Кожен наступний крок для нього був все важчим і важчим, Еліас стогнав, а відстань не зменшувалася. Коли він ступав правою ногою та самоволі згиналася, й плече напружувалося, а він незрозуміло чому закашлювався. Ледве він дійшов, дійшов до воза, а до воріт було ще таких зо три путі. Важко було йому йти а краплі крові що капали з плеча, били по його розуму. І все-таки Еліас опинився за воротами, впав, та не від рани, а від шоку. Та плече боліло все більше. Він доповз до найближчого місця де надавали допомогу. А була там Саліса. Вона знала про Еліасові звички, як він любив сідати на пагорб біля входу в столицю й вечорами просто сидіти і думати, знала про його дивний замисел дістатися іншого континенту, та попри це все не відкидала його. Може вона й любила його та не могла нічого сказати. Бо батько вже все вирішив за неї. Він був винен добрячу суму і віддати борг можна було лише одним методом. Одружити свою дочку с сином великого лорда.
- Прощай на випадок якщо я не появлюсь на протязі сто днів.
- Що... Ти куди - та він пошкандибав, не давши зав'язати бинта. Вона не могла піти за ним бо було багато ранених.
Еліас взяв коня перед виходом, ніхто йому нічого не казав, бо було не до того. Він їхав попри саму стіну і на нього ніхто не звернув уваги. Він зупинився на пагорбі, наче востаннє глянув на все й поїхав геть.